oleksa_kyivsky (oleksa_kyivsky) wrote,
oleksa_kyivsky
oleksa_kyivsky

Звідки пішла Олександрівська Слобідка

Перша моя публікація у пресі, написана за матеріалами опрацьованих архівних документів Державного архіву Києва - пролог до майбутньої праці з історії району. Стаття була опублікована у березні 2006 року у номері 5(68) газети "Солом'янка"

Звідки пішла Олександрівська Слобідка

Зараз уже мало хто пам’ятає, що місцевість між Червонозоряним проспектом і вулицею Клименка з одного боку і вулицею Кривоноса та вулицею Народною- з іншого, має назву Олександрівська Слобідка. А старожили пам’ятають і іншу назву- Костопальня або Костопалівка. Звідки ж такі незвичайні топоніми з’явилися на мапі нашого району?

Сто років тому, на межі XIX і XX сторічь на вигінних землях села Микільська Борщагівка виникає невелике поселення, що називалося гранично просто- Робітниче артельне селище (вперше згадується 1906 року у довіднику "Весь Киев"). Тоді це селище не було навіть поділене на вулиці. І лише 1911 року, коли у Російській імперії офіційно відзначали 50-річчя скасування кріпацтва, селище і отримало назву Олександрівська Слобідка- на честь імператора- визволителя Олександра II.

Про вигляд селища того часу свідчить план Слобідки, складений 1913 року, ймовірно кимось із мешканців(цей цікавий документ зберігається у фондах Державного архіву м.Києва). Селище на той час вже було розплановане і складалося з 9 вулиць (центральною була вул.Преображенська, нині вул.Клименка). Належало поселення до Микільсько-Борщагівської волості Київського повіту.

Втім,умови проживання в селищі були не надто комфортними. Вулиці були немощені, тут був відсутній водопровід і каналізація. Також селище не мало жодного “законного виходу” для сполучення із Києвом, за винятком Преображенської вулиці, що виходило на шлях в районі Кадетського Гая (саме тому товариство домовласників впорядкування Олександрівської Слобідки клопотало про прокладання ще 2 вулиць). У селищі було близько 200 дворів, населення складалося із 2000 мешканців, причому в соціальному відношенні це були переважно робітники і дрібні службовці. Населення щороку збільшувалося на 200-300 чоловік. Запит товариства домовласників від 29 березня 1913 року проливає світло на проблеми поселення. Так,зазначалося, що мешканці “испытывают крайнюю нужду в удовлетворении духовно-религиозных потребностей”, оскільки селище не мало власної прихідської церкви (селищна громада відвідувала Солом’янську Покровську церкву).

Селище не мало жодного навчального закладу, а дітей шкільного віку нараховувалося до 200 чоловік, які мали долати щодня 4-5 верст до міських училищ…
Зрештою мешканці на сільському сході у серпні 1913 року поставили питання про будівництво церкви, училища, влаштування базару, а також про прокладання 2 нових вулиць і про виділення селищу 2 десятин землі для вищевказаних потреб.
Наступного року один із мешканців подав заяву про… бажання для увіковічнення пам’яті Олександра II встановити йому пам’ятник. Відповідно він клопотав про пошук підходящого для цього місця.

Здавалося б, благородна справа - встановити бюст імператора! Але мешканці зіткнулися із імперською бюрократичною системою… Переписка між міською управою і селищем тривала досить довго і зрештою, у жовтні 1914 року управа своїм рішенням відхиляє прохання селищної громади. Громада селища на той час вже навіть знайшла підходяще місце для бюсту, але…
Останньою крапкою стала постанова міського межового інженера у 1915 році, яка була гранично короткою:
”До загального врегулювання земель,що прилягають до Верх.Солом’янки, вирішення питання про влаштування церкви і школи являється завчасним”.
Так у Олександрівській Слободі не було збудовано ні церкви, ні школи, не було розбито парк і не з’явився пам’ятник тій історичній особі, на честь якої селище отримало своє ім’я…

Назва Костопальня (Костопалівка) теж має доволі цікаву історію походження. Ще до того, як у цій місцині виникло поселення, поблизу сучасної Севастопольської площі існувало декілька костопальних заводів, які перепалювали кістки худоби із Солом’янського скотомогильника на кісткове вугілля, яке було необхідне для виробництва цукру(основним споживачем був Деміївський цукроворафінадний завод). Можна лише уявити, який сморід стояв навколо…

Лише 1923 року ці далекі передмістя увійшли до меж Києва(повторно рішення про це було прийнято 1927 року). 1938 року було утворено Залізничний район і серед інших місцин, до нього увійшла і Олександрівська Слобідка. І тільки після війни ця місцевість стала заселятися більш активно, тут розгорнулося масове будівництво приватних будинків.Селище,що досі займало відносно невелику територію, розширилося у бік сел.Совки, було прокладено і забудовано Червонозоряну вулицю, що з часом перетворилася на велику магістраль. А сучасного вигляду Олександрівська Слобідка набула вже у 1970-1980-і роки, коли на місці старих приватних будинків почали зводити багатоповерхівки. Відтак район став більш впорядкованим, але водночас позбувся своєрідного затишку,що притаманний районам одноповерхової забудови. В такому вигляді Олександрівська Слобідка існує і зараз.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments