Зародження пам’яткоохоронної інституційної основи в Україні
oleksa_kyivsky
Костюченко Катерина Іванівна, студентка КНУКіМ 6 курсу факультету культурології, кафедри музеєзнавства та пам'яткознавства

Зародження пам’яткоохоронної інституційної основи в Україні

Проблема відновлення історико-культурних пам’яток активно досліджувалася ще на початку 20 століття таким вченим, як М. Ф. Біляшівським . [1; 2]. Адже за його думкою, пам’ятки не можна розглядати як виключно пам’ятки стародавньої матеріальної культури, а й як складний комплекс духовних і матеріальних цінностей, що існував і впливав на розвиток культури українського народу протягом багатьох століть.

Українська революція 1917–1921 рр. дала значний імпульс державотворчим процесам в Україні. У нерозривному зв’язку із завданнями державного і культурного будівництва вирішувались питання охорони і збереження історико-культурної спадщини. «Наш обов’язок, — зазначав відомий діяч пам’яткоохоронного руху М. Біляшівський, — перш за все, зробити вагомими ці дорогоцінні залишки, убезпечити їх від загибелі і шляхом детального дослідження виробити на основі історичних підвалин форми самостійної національної культури в різних галузях народного і державного життя». [6]. Переконливим свідченням того, якої ваги надавали завданням збереження пам’яток історії та культури лідери національно-визвольного руху, провідні діячі Української Центральної Ради стало створення 28 липня 1917 р. державного пам’яткоохоронного органу — відділу охорони пам’яток старовини і музеїв у структурі Генерального секретарства народної освіти. [2].

Своїм зверненням «До громадян Української Народної Республіки» від 19 листопада 1917 р. відділ прагнув привернути увагу широких народних мас до нагальних потреб збереження пам’яток старовини від пограбування і руйнувань, необхідності передачі цінних паперів, книг, картин, старих меблів до музеїв, «де вони стануть у великій пригоді для нашої освіти, для науки й культури..., де будуть служити для усього народу». Поряд з державними інституціями продовжували діяти громадські організації, які в більшості своїй співпрацювали з державними установами. [6].

12 травня 1917 р. відбулися установчі збори Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні (ЦКОПСІМУ), серед дійсних членів якого були відомі українські діячі. Комітет мав статус громадської організації, проте з ним співпрацювали державні органи і інституції, зокрема відділ охорони пам’яток Секретарства (згодом Міністерства) народної освіти УНР. ЦКОПСІМУ активно діяв до квітня 1918 р.

В 1917 р. було створено Товариство студіювання мистецтва, восени 1917 р. розпочав діяльність Тимчасовий комітет вшанування пам’яті українських воїнів, які загинули 26 липня 1917 р.
Члени комітету доклали зусиль для вшанування пам’яті 16 загиблих воїнів з 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького, який перейшов на бік Української Центральної Ради.

У 1917 р. продовжив діяльність громадський комітет по спорудженню на військовому кладовищі в м. Черкаси церкви-пам’ятника воїнам, які загинули в роки Першої світової війни. До комітету, створеному в 1916 р., увійшли місцеві громадські діячі, очолив комітет голова міської думи М. Г. Куліш. Особливо активну роботу комітет розгорнув після лютневої революції, коли його склад поповнився делегатами від солдат черкаського гарнізону. В результаті підтримки зусиль членів комітету широкими колами громадськості були зібрані кошти, необхідні для завершення будівництва церкви, і 7 жовтня 1917 р. відбулося її урочисте освячення.. [1; 6].

Серед важливих питань, які вирішували громадські організації і державні пам’яткоохоронні інституції в 1917 р. — на початку 1918 р. були облік і реєстрація пам’яток, наукове дослідження з описом вигляду і місця розташування. Початок обстеження пам’яток Києва розпочався на початку 1918 р. за ініціативи членів Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва, Товариства студіювання мистецтва Російського археологічного товариства, Київської ученої архівної комісії. Обстеженню підлягали пам’ятки міста, пошкоджені під час артилерійського обстрілу більшовицькими військами взимку 1918 р. Як відомо, всічні 1918 р. київські шедеври зазнали пошкоджень із-за артилерійського обстрілу столиці УНР більшовицькими військами. Розуміючи важливість і невідкладність ремонтно-реставраційних робіт, рада ЦКОПСІМУ 21 лютого 1918 р. ухвалила рішення виявити пошкодження всіх архітектурних пам’яток міста. [1].

До комісії по обстеженню пам’яток увійшли: Ф. Ернст, В. Кричевський, В. Матушевський, В. Обремський, Д. Щербаківський. Вже в середині лютого члени Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва, Товариства студіювання мистецтв розпочали обстеження і опис пошкоджених пам’яток архітектури Києво-Печерської лаври. Видана в 1918 р. брошура Ф. Ернста «Художественные сокровища Києва, пострадавшие в 1918 году» — свідчення напруженої роботи комісії, яка обстежила низку пам’яток Києва, серед яких були і комплексні пам’ятки архітектури і воєнної історії. [3].

У складеному пам’ятко-охоронцями списку значились Києво-Печерська лавра, Софійський собор, підземні печери на Печерську і Звіринці, Золоті Ворота, стіна, збудована за часів князя Володимира в районі Десятинної церкви. Особливо постраждали старовинні будівлі на Печерську, зокрема у Військовий Микільський собор, збудований коштом гетьмана І. Мазепи, влучило 35 снарядів. Значних руйнувань зазнала соборна дзвіниця. Комісія пам’яткоохоронців підготувала акт про пошкодження Києво-Печерської лаври, в якому окрім переліку пошкоджених об’єктів були висловлені пропозиції щодо збереження поруйнованої Великої Лаврської церкви —як пам’ятки про події тієї доби.

Серед важливих напрямів у роботі пам’яткоохоронних органів було збереження пам’яток монументальної скульптури. Їхні дослідження проблеми відновлення пам’яток закінчуються в кінці березня 1918 р. [2].

Новий етап у вивченні і дослідженні історико-культурної спадщини розпочався в умовах Української революції, яка відкрила перед українським народом перспективи вільного духовного розвитку та відродження державності. Оцінюючи розвиток і тенденції пам’яткоохоронної справи за доби визвольних змагань в Україні, слід визнати, що вона була невід’ємною частиною загального державотворчого процесу українського народу. В цей період створюється перший в історії України державний пам’яткоохоронний орган, який проводив інтенсивну роботу, спрямовану на розробку теоретичних проблем, законодавчих засад у галузі охорони і збереження пам’яток історії та культури, проведення обліку, реєстрації, дослідження історико-культурних об’єктів, увічнення пам’яті про національних героїв. Незважаючи на різні політичні та соціальні орієнтири, якими керувалися українські діячі, охорона пам’яток залишалась серед важливих напрямів їх дежавної політики в царині культурного будівництва.

Характерною особливістю пам’яткоохоронного процесу 1917–1919 рр. Був стрімкий розвиток громадської ініціативи. В центрі уваги громадськості знаходились пам’ятки воєнної історії — оборонні укріплення, військово-інженерні споруди, військові цвинтарі, братські та поодинокі могили видатних військових діячів, пам’ятки і пам’ятні місця, пов’язані з історією визвольних змагань, подіями Першої світової війни. Виявлення та увічнення пам’ятних історичних місць, започатковані в той період, заклали підґрунтя для збереження автентичних пам’яток історії. [3].

Важливу роль у пам’яткоохоронній роботі — упорядкуванні братських та поодиноких могил українських воїнів, які внаслідок об’єктивних причин опинилися за межами батьківщини, збереженні та відновленні документальних пам’яток — займали громадські організації, що діяли за кордоном. Основними типами пам’яток воєнної історії, якими опікувалися українські громадські товариства і музеї, були військові цвинтарі і поодинокі могили українських воїнів, а також архіви, вивезені із України. [2].

Пам’яткоохоронна робота активно продовжувалася і в перші роки радянської влади в Україні. Починаючи з 30-х років ХХ ст., в умовах посилення тотального ідеологічного контролю над сферою культури діяльність державних інституцій і громадських об’єднань в Україні повністю корегувалася і контролювалася центральними союзними органами. Поширення адміністрування, ідеологізація сфери культури знайшла свій вияв і в пам’яткоохоронній сфері. Зазнали репресій провідні діячі науки і культури України, були знищені сотні пам’яток культового призначення. [1]. Перед республіканськими пам’яткоохоронними органами висувалися завдання, пов’язані з укріпленням радянської влади, пропагандою революційних завоювань, перемог Червоної армії, вшануванням її героїв. Оцінка об’єктів історико-культурної спадщини залежала від впливу ідеологічних і політичних догм і пріоритетів. У центрі уваги знаходилися історико-культурні об’єкти, пов’язані ізперемогами Червоної армії і Червоної гвардії. У вирі громадянської війни воювалиі гинули представники різних військових формувань, жертвами братовбивчої війни ставали мільйони українців. Але питання щодо увічнення пам’яті про національні військові формування, жертв «червоного» і «білого» терору», споруди, пов’язані з проведенням військових з’їздів, розміщенням військових штабів, будинки, де мешкали українські воєнні діячі, не порушувалися. Ідеологічна заангажованість, кон’юнктурній підхід до визначення суспільної цінності історичних подій і постатей, призвели до тенденційного, суб’єктивного відображення історичного процесу у пам’ятках, взятих на облік в цей період. [4; 5].

Ще тоді вчені М. Ф. Біляшівський та М. Г. Куліш виділяли важливе питання диференціювання процесу відновлення та охорони історико-культурних пам’яток, але відносили процес відновлення до охоронюваних заходів. [1; 2; 6].

Надалі джерельна база проблеми дослідження продовжується визначенням терміну «історико-культурні пам’ятки». Це є дуже важливим, тому що якщо говорити про державну політику в сфері відновлення історико - культурних пам’яток України, то необхідно чітко розуміти спочатку інтерпретацію терміну «історико-культурні пам’ятки», збагнути, для чого ж існують ці пам’ятки та загалом визначитися, навіщо їх відновлювати, а потім треба вже інтерпретувати інші визначення.

Список використаної літератури:

1. Біляшевський М. Ф. Наші національні скарби [Текст] / М. Ф. Біляшевський. - К. : Шлях, 1918. — 17 с.
2. Біляшевський М. Ф. Справи українського мистецтва [Текст] / М. Ф. Біляшевський // Шлях. — 1918. — № 1. — С. 48—51.
3. Білокінь С. Київ, якого не стало // Пам’ятки України. Історія та культура. — 2001. — № 1–2. — С. 75
4. Саламаха І. П. Охорона пам’яток історії та культури Східної Галичини у другій половині XIX – на початку XX ст.: організаційні засади, законодавство, фінансування : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 [Текст] / Саламаха Ігор Павлович ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Львів, 2015. — 18 с. — Бібліогр.: с. 15-16
5. Тютюнник Ю. Г. Объекты индустриальной культуры и ландшафт [Текст] / Ю. Г. Тютюнник.— К., 2007. — 152 с.
6. Українська архівна енциклопедія [Текст] / Редкол. Г. В. Боряк, І. Н. Войцехівська, Г. К. Волкотруб [та ін.]. — А-Г — К., 2006. — 287 с.

Екскурсія-прогулянка "Солом'янка відома та невідома".
oleksa_kyivsky
15 травня 2016 року 15 травня запрошуються усі бажаючі на екскурсію-прогулянку "Солом'янка відома та невідома"! Початок об 11:00.
Під час цієї екскурсі Ви дізнаєтесь:
- Де вперше у Києві з'явилося електричне освітлення
- Яку сучасну споруду внесено до Книги рекордів Гіннеса за швидкість будівництва
- Який проект було втілено у життя лише через 98 років
- Як 100 років тому під боком у Києва ледь не виникло нове місто
- Де на Солом'янці та навколишніх місцевостях мешкали Олександр Вертинський, Степан Васильченко, Аркадій Гайдар та інші
- Яка церква у 1960-х роках ледь не стала головним храмом міста
- і багато-багато іншого.

Місце та час збору - 11:00, у центрі вестибюля Південного вокзалу, біля колишнього фонтану. Тривалість прогулянки 2-2,5 години. Вартість 30 гривень з людини.

Контактний телефон (050) 355 27 78, Олександр

Екскурсовода впізнаєте за великим зростом та пакетом зі старими фотографіями у руках.

Одягайтесь та взувайтесь зручно-будемо багато ходити! Беріть із собою гарний настрій та бажання пізнати цікаві місця нашого Міста!

п.с. кожен екскурсант отримає невеликий подарунок.

Легенди старокиївські: Мінарети у Новій Дарниці
oleksa_kyivsky
Ось розповім я вельмишановному панству, читачеві уважному та вдячному, таку легенду. Ще ніхто й ніколи таке не розповідав вам, тож всідайтесь зручненько та слухайте таку бувальщину.

Були часи, коли неспокійно жилося люду в Україні, набіжить то москва, то турок, то поляк, то татарин. Діставалось й Києву.
Ото вдерлись якось татари сюди до нас, на землю Київську, та ж хоч і іншої віри були, не наважились з храмів наших мечеті робить. Та ж молитися магометанам десь треба. Ось сподобалось їм дуже одне місце навпроти Києва - дужа там гарне місце було, скажу я вам - соснові ліси, розлогі галявини посеред лісу. Побудували там мечеті та ж з такими гарними та високими мінаретами, з яких кликали щоп'ять разів на день вірних до молитви.

Та недовго панували тут татари. Козаки прийшли та й так вдарили по татарах, що ті аж до Перекопу бігли й не озирались. Татари пішли, та мечеті лишились. Та навіщо вони люду православному, християнському? Занепадали собі потроху, руйнувались - що саме, а що й люд з сіл навколишніх тягнув собі камінчики які чи на хату, чи на огорожу, чи ще куди. То як століття двадяцяте пішло, то від мечетей тих майже нічого й не лишилося. Та мінарети міцні виявились - пообсипались де, де трохи поруйнувались, але стояли собі.

То вже як після війни будувати там почали двоповерхові будинки для люду робітнього, то радянська влада й собі вигадала мінарети ті димарями котелень зробить - та й зробили, де підмурували, де перебудували, та й щоб люд не згадував, що то колись тут мечеті стояли.

Ото й стоїть тепер у дворі будинку на Волзько-Донському завулку, нумера шостого, отой димар, та ж то не димар, а мінарет колишній. Кажуть, дехто з люду, що там живуть, іслам таємно сповідує, на мінарета дивиться і віру магометанськую згадує. А я оце як розповів, то друг Юрко мені й сказав - еге, добре ж, що сповідує, а не приймає.

Ось і оповіді кінець, та за першою оповідкою ще буде й далі багато оповаідок, як що згадаю, то розповім, а ні - то так і буде по тому.

Ліхтарі Києва: розмаїття, практичність та естетика. Частина 2- паркові ліхтарі.
oleksa_kyivsky
Паркові ліхтарі у Києві також представлені великою кількістю різних моделей. На відміну від вуличних ліхтарів, що несли суто практичне значення і рідко мали якісь елементи оздоби (винятком є лише ліхтарі центральних вулиць), паркові окрім суто освітлювальних, нерідко мають ще й на меті прикрасити паркову зону. [Тому трапляються і цінні з мистецької точки зору зразки.]Тому трапляються і цінні з мистецької точки зору зразки. У Києві можна зустріти паркові ліхтар, виготовлені з кінця 1950-х років і досьогодні.

Ліхтарі Експоцентру України

Територія Експоцентру України вражає вже самими лише монументальними павільйонами центральної площі. Однак і малі архітектурні форми несуть на собі відбиток помпезності. Стосується це і ліхтарів. Ліхтарів, подібних виставковим, більше немає ніде у Києві, тому можна припустити, що зроблено їх було саме для виставкового комплексу ще тоді, 1958 року, коли комплекс було відкрито. Тож перед нами - справжні витвори мистецтва.


Ліхтарі головної площі, варіант на 2 світильники. Вражає оздоба, що символізує собою пшеничний колос


Також біля головної площі можна зустріти 4-світильниковий ліхтар першого варіанту.


Свого часу характерною ознакою головних київських вулиць були ліхтарі-кулі, підвішені на закруглених кронштейнах на високих стовпах. Згадка про ці ліхтарі є навіть у "Білій гвардії" киянина Михайла Булгакова: "...немов дорогоцінні камені, сяяли електричні кулі, високо підвішені на закорючках сірих довгих стовпів".
1958 року, коли було відкрито виставку, у центрі міста ще можна було зустріти такі ліхтарі, але ж сьогодні ліхтарі такого типу можна побачити лише тут. Хоча зі стовпами, на яких ці ліхтарі кріпилися, ми ще зустрінемось.


Варіант на 1 кулю


Варіант на 2 кулі. І знову пишнота оздоблення - навіть основа прикрашена квітковим орнаментом. Що вже казати про верхню частину.


У розділі, присвяченому вуличним ліхтарям, вже фігурували ліхтарі типу "шкільні дзвоники". Такий же ліхтар трапився і на території Експоцентру України у якості паркового. Ну і нижче зберігся кронштейн, на якому колись висів годинник.


Такі вишукані ліхтарі прикрашають огорожу з боку площі перед входом до Експоцентру України.

Інші декоративні ліхтарі 1950-60-х років.


Розкішні ліхтарі із нетиповим кольором скла (початково було білим) довгі десятиліття прикрашають майданчик перед пам'ятником Леніну. 2013 року Леніна було демонтовано, а ліхтарі, на щастя, залишилися.


Ці вишукані ліхтарі прикрашають сходи, що ведуть від тротуару Хрещатика до будинку №25.


1962 року біля входу до парку імені Пушкіна було встановлено пам'ятник видатному поету. Напевно, тоді ж булов становлено ось такі гарні паркові ліхтарі, хоча теперішні світильники походять вже з 1980-х років.


Зрідка встановлювалися ось такі чудові ліхтарі на 4 світильники, Хрещатий парк.

Паркові ліхтарі 1970-80-х років.

Такі ліхтарі - "королі" парків та зелених зон у 1970-і роки, їх повсюдно видно на фотографіях тих часів. А ось сьогодні у місті є лише декілька місць, де їх ще можна зустріти. Ще рідше - цілими.

Відрадний проспект


Різновид попереднього типу ліхтарів, ще більш рідкісний. Тим більше ліхтар на фото ще й у відмінному стані.


Ось такий "багатогранний" ліхтар, також дуже рідкісний (як і у випадку з попереднім, мені відоме лише одне місце, де такі стоять)


А ось такі ліхтарі, схоже, походять із 1980-х років, принаймні з усіх типів старих паркових ліхтарів вони є чи не найбільш поширеними. Окрім парків та скверів, часто стоять біля навчальних закладів, різних установ.


Ліхтар у нестандартному виконанні - 2 світильники, над афішою. Вхід до парку ім. Пушкіна.


Ще один тип ліхтарів 1980-х - "стакан". Зустріти цілий "стакан" - велика вдача. Здебільшого їх побили ще у 1990-х роках.

Ліхтарі 1990-х

У 1990-х роках відбуваєтсья перехід до більш спрощених форм, здебільшого встановлюються звичайні кулі, причому як у нових місцях, так і замість розбитих ліхтарів старих типів.


Схоже, перед нами якразп риклад заміни попереднього типу ліхтарів 1980-х на ось такі кульки.


або ось такі, Нова Дарниця


Навіть на території Експоцентру України у 1990-і роки відбулася заміна деяких старіших ліхтарів.


На відміну від попередніх, ці ліхтарі були встановлені у 1990-х роках на новх металевих стовпчиках, Червонозоряний пр-т.


Траплялися і ось такі "планети з екватором" - як подвійні, так і одиночні, парк Володимирська гірка.


А також ось такі кульки


Хотів би звернути увагу не стільки на самі ліхтарі, як на основу - "Зевс-громовержець" - до основи ліхтарів ми ще повернемося наприкінці допису.

Ліхтарі кінця 1990-2000-х років.

Починаючи з кінця 1990-х років, а особливо у 2000-х роках, повернулася тенденція встановлювати у парках художньо та мистецько оздоблені ліхтарі. Причому у парках центральної частини міста можна зустріти велике розмаїття ліхтарів "під ретро".


"Першою ластівкою" є ліхтарі біля пам'ятника Богдану Хмельницькому,які початково були встановлені ще при відкритті, 1888 року. Однак 1946 року їх разом із огорожою було з невідомих причин демонтовано. 1998 року, на підставі архівного проекту, огорожу та ліхтарі було відтворено повністю такими, якими вони були на час створення.



Ліхтар "під старовину", Хрещатий парк


Ліхтар "під старовину", малий, такі зустрічаються у невеликій кількості лише тут, Хрещатий парк.


Ще один різновид ліхтарів "під старвоину", біля джерел Свв. Антонія та Феодосія.


Такі вишукані ліхтарі також існують лише у одному місці - на маловідомій алеї, що сполучає один із дворів Андріївського узвозу та майданчик перед Музеєм історії України.


Ліхтарі на каштановій алеї, Хрещатик



А тепер варто "замкнути коло". На початку була згадка про старі ліхтарі - з кулями на високих стовпах. Так от, усі ці ліхтарі мали дуже цікаву опуклу основу із рельєфним зображенням Зевса-громовержця. У 1960-і роки ці ліхтарі, здавалося б, безповоротно зникли з вулиць Києва. Втім, у мене певний час існувало стійке відчуття, що десь цих Зевсів я ще побачу. Лише щойно переглядаючи фотографії з Києво-Печерської Лаври, я побачив (з подивом для самого себе!) тих самих "зевсів" - і таких ліхтарів у Лаврі виявилося доволі багато!




2013 ркоу на Володимирській гірці уло встановлено "нові старі" ліхтарі.


Майдан Незалежності



Перед Театром оперети, вулиця Веклика Васильківська.


Найновіший тип паркових ліхтарів - встановлюється з початку 2010-х років у парках та деяких дворах. Мені чимось трохи нагадує оті ліхтарі 1970-х років, що колись масово стояли у парках...

Ліхтарі Києва: розмаїття, практичність та естетика. Частина 1 - вуличні ліхтарі
oleksa_kyivsky
Дослідження, присвячене вуличному та іншому освітленню Києва, є першою спробою показати усе розмаїття ліхтарів, що існують у Києві. Авторами проекту є Олександр Михайлик (oleksa_kyivsky) та Юрій Назарчук.

Юрій є автором ряду фотографій, вміщених у дослідженні, а також співавтором текстової частини. Висловлюю Юрію величезну подяку за теоретичну частину (назви моделей ліхтарів, уточнення типів) та суттєву допомогу у створенні текстової частини.


Історія електричного освітлення Києва почалася 1879 року, коли Олександр Бородін, тодішній керівник Південно-Західної залізниці, відвідавши виставку у Парижі, встановив у одному з цехів паровозних майстерень 4 дугових ліхтарі. 1888 року електричні ліхтарі вперше "вийшли у місто", освітивши алеї приватного парку Шато-де-Флер. Першою ж вулицею з електричним освітленням став Хрещатик - 1891 року він засяяв електричним освітленням. Прикметно, що Київ був одним із дуже набагатьох міст Європи, що мали електричне освітлення вулиць. Відтоді ліхтарі зазнали ряд еволюцій та змін.

Отже, варто перейти до огляду вуличних електричних ліхтарів
[Spoiler (click to open)]

Ліхтарі Києва поділяються на вуличні (в тому числі дворові) та паркові, окрему категорію становлять світильники для декоративного освітлення будівель.

Ліхтарі центральних вулиць
На Хрещатику та вулиці Грушевського ще на початку 1950-х років були встановлені вишукані ліхтарі вуличного освітлення. На Хрещатику унікальними є і основи опор, а також те, що світильників 3 (таке освітлення вулиць у Києві більше ніде не зустрічається).


Хрещатик


Ліхтар на Хрещатику зблизька


На вулиці Грушевського ліхтарі на 2 світильники подібного типу, а от основа опори інша.


Окремим типом є "ретро-ліхтарі", тобто виконані під стиль ліхтарів межі 19-20 століть. Відповідно, тут також є ряд різновидів.


Ліхтарі на Андріївському узвозі, версія 1 (були встановлені 1982 року, зняті 2012 року)


Хоча на Андріївському узвозі цих ліхтарів вже немає, вони подекуди трапляються в інших місцях. Дитинець давнього Києва, майданчик перед Історичним музеєм. Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтар крупним планом. Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтарі на Андріївському узвозі, версія 2 (встановлені після реконструкції 2012 року)


Ліхтарі такого типу стоять на територіях Михайлівського Золотоверхого та Софійського монастирів та на вулиці Трьохсвятительській.

Характерна перетинка нижче світильника - спогад про газові або гасові ліхтарі минулого. Ліхтарник, щоразу запалюючи або загашуючи ліхтар, ставив на перетинку драбину, якою й піднімався до світильника.


Інші вуличні ліхтарі

Ліхтарі загальновуличного освітлення демонструють величезне розмаїття типів - трапляються як старезні, вже давно недіючі ліхтарі 1930-50-х років, так і у великій кількості, ліхтарі 1970-90-х років. І звісно, нові часи додають нові типи ліхтарів.

Слід зазначити, що окремі типи ліхтарів є здебільшого у районах із малоповерховою забудовою. Більшість інших встановлені по всьому місту, існують лише відмінності типу одно- чи двосвітильникових ліхтарів і їх розташування - вгорі над стовпом чи збоку стовпа (частіше - у районах приватної забудови).

Найстаріші вуличні ліхтарі, що порівняно нескладно можна розшукати в Києві - періоду довкола Другої світової війни, в них використовувались лампи розжарення потужністю до 500 Вт.


Подекуди ще трапляються такі старезні ліхтарі - вони панували на невеликих вулицях у 1920-60-і роки.


Ще один старовинний ліхтар зі скляним обідком (Китаїв). Фото Юрія Назарчука ©.


Старовинний ліхтар з кронштейном з зіркою, ймовірно, довоєнний. Фото Юрія Назарчука ©.


Наймасовіший тип ліхтарів для лампи розжарення, що фігурує в багатьох історичних фільмах та чи не в кожному селі, також можна знайти і в Києві. Причому цей екземпляр встановлено у дворі дев'ятиповерхівки на Лісовому масиві. Нажаль, він вже не діє. Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтарі огорожі знесеного холодокомбінату №2 біля станції метро "Либідська". Фото Юрія Назарчука ©.


Ще один ліхтар, ймовірно післявоєнного періоду, з веселим "виразом обличчя" :) Фото Юрія Назарчука ©.


Певно, ще з 1960-х років, часу забудови частини Першотравневого масиву в межах вулиць Ніщинського, Курської, Повітрофлотського проспекту та вулиці Фучика, зацілів ліхтар, який я за його круглу форму називаю "млинець". Дивно, але при встановленні новішого ліхзтаря цей не було знято.

Перехід до ртутних ламп ДРЛ, або ламп "денного світла"

Радянські "мильнички" 60-х років




Ліхтарі моделі СКЗПР-500 ще зрідка зустрічаються в освітленні автостоянок і заводських територій, а також їх можна розшукати в селах. Дані ліхтарі ще були призначені для використання ламп розжарення. Згодом, для можливості використання ламп ДРЛ, їх доводилось дообладнувати пристроєм запалювання ламп (на фото - дві коробочки в основі кронштейна ліхтарів).   Фото Юрія Назарчука ©.



Ліхтарі крупним планом. Фото Юрія Назарчука ©.


"Мильничка" з лампою розжарення у дворах на вул. Будівельників. Фото Юрія Назарчука ©.

"Шкільні дзвоники"

Чи не останню масову модель ліхтарів популярної в 1-й половині ХХ століття дзвоноподібної форми, найчастіше можна зустріти довкола старих шкіл 50-х - 60-х років ХХ століття. Через це ми прозвали їх "Шкільними дзвониками". В них використовуються вже виключно лампи ДРЛ. Кількість цих світильників стрімко скорочується, власне і цим залишились лічені дні.





"Шкільний дзвін" крупним планом

Ліхтарі виробництва Польської Народної Республіки

Польські ліхтарі Mesko, під ртутну лампу ДРЛ, встановлювалися з другої половини 60-х років. Вони на наш час, фактично, є найстарішими масовими ліхтарями під лампу ДРЛ в Києві.


Ліхтар Mesko ORZ-6, вул. Андрія Головка

Ліхтарі Mesko вироблялись з розсіювальним обідком, який зараз майже не зустрічається:

Три ліхтарі Mesko (з обідком і без нього) у парку Пушкіна поруч з дещо пізнішим типом ліхтарів (про нього нижче). Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтар Mesko крупним планом в Сирецькому парку. Звертає на себе увагу гарний стан ліхтаря попри те, що він провисів понад 40 років серед дерев і падаючих гілок. Це гарна особливість саме цих ліхтарів. Фото Юрія Назарчука ©.



Ліхтарі під лампу ДРЛ типу СКЗР-250, виробництва СРСР. Такі ліхтарі масово встановлювалися в Києві у 70-х - 80-х роках ХХ століття. Односвітильниковий тип таких ліхтарів трапляється порівняно часто, а от двосвітильниковий у варіанті вуличного освітлення "один під одним" трапився лише на вулиці Кубанській.


У варіанті вуличного освітлення ці ліхтарі подекуди ще трапляються, але найбільша їх кількість застосовується в освітленні відкритої ділянки Київського метрополітену.


Найросповсюдженіша форма кронштейну ліхтарів вуличного освітлення у 70-ті - 80-ті роки ХХ століття (покинутий стовп з ліхтарем СКЗР-250 у Сирецькому парку). Фото Юрія Назарчука ©.


Стандартний варіант встановлення попереднього типу ліхтарів для приватного сектору, Куренівка.


Варіант СКЗР-250 з розсіювальним обідком, можливо, зроблений під впливом їх попередників - польських ліхтарів Mesko. Фото Юрія Назарчука ©.


Виявляється, зрідка СКЗР встановлювався на фасадах будинків. Тоді нижче закріплювався лист металу для того, щоб світло не потрапляло у вікна. Щоправда часто це було непотрібно або не допомагало.

Також існувала і подекуди ще зустрічається версія цього ліхтаря на дві лампи ДРЛ, що носить марку СКЗР-2х250

Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтарі виробництва Німецької Демократичної Республіки

Фірма з НДР VEB Leuchtenbau Leipzig певний час постачала ліхтарі для СРСР. Але через невеликий проміжок часу більш-менш вдалі підробки "під німця" почали масово виготовляти і в Союзі


Більш стара підробка VEB Leuchtenbau Leipzig, такі є одно та двосвітильникові, у виконанні для встановлення над і збоку стовпів, подібний тип зустрічається все рідше, оскільки поступово витісняється новими моделями.
Вул. Андрія Головка


Двосвітильниковий варіант, вул. Попудренка


Радянська підробка не відрізнялась міцністю металу. Фото Юрія Назарчука ©.


Ймовірно, найдавніший ліхтар за мотивами "іноземців" з НДР (про нього трохи згодом). Фото Юрія Назарчука ©.


Більш новий "псевдонімець", кінець 70-х років. Фото Юрія Назарчука ©.


Розповсюджений у 70-ті - 80-ті роки варіант кронштейна вуличних ліхтарів на два світильника з ліхтарями радянської версії VEB Leuchtenbau Leipzig. Фото Юрія Назарчука ©.


Надзвичайно рідкісний тип ліхтарів VEB Leuchtenbau Leipzig (або підробка) на 2 лампочки, зустрічається у дворах поблизу станції метро "Чернігівська" та деяких інших місцях. Ми називали їх "двотрубний гігант"


"Двотрубний гігант" крупним планом. Фото Юрія Назарчука ©.


Більш новий ліхтар VEB Leuchtenbau Leipzig, встановлювався у невеликій кількості наприкінці 1980-на початку 1990-х років. Сьогодні майже не зустрічається (поки що достовірно відомо про збереженість лише 5 таких ліхтарів на усе місто). Вул. Фурманова.

Ліхтарі з Чехословаччини в Києві



Чехословацькі ліхтарі Ambasador Elektrosvit зустрічаються в Києві в багатьох, часто несподіваних, місцях


Фото Юрія Назарчука ©.



Приміром, такі ліхтарі до 2012 року стояли на станції метро "Дніпро", тепер замість них інші.



Ambasador Elektrosvit з лампою розжарення. Фото Юрія Назарчука ©.



Ambasador Elektrosvit крупним планом. Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтарі 80-х



Наймасовіший тип ліхтарів в другій половині 70-х і у 80-х роках, доволі часто зустрічається і сьогодні - знову ж таки, у одно та двосвітильниковому виконанні (двосвітильникові зараз трапляються рідко), а також у варіанті для приватної забудови.


Рідкісний на сьогодні 2-світильниковий варіант, вулиця Юліуса Фучика.


Односвітильникові ліхтарі цього типу поширені, ще трапляються часом двосвітильникові, а от трисвітильниковий, схоже, існує лише на території Експоцентру України.


Іноді такі ліхтарі встановлювалися на фасадах будівель, хоча в цій якості могли застосовуватися і інші моделі (як СКЗР, про що було написано вище)


Ліхтар крупним планом з лампою ДРЛ. Фото Юрія Назарчука ©.

Рідкісні і "брутально-дивацькі" типи ліхтарів радянської доби


Рідкісний, майже зниклий насьогодні тип ліхтарів відверто "радянського" дизайну, ці ліхтарі походять десь із кінця 70-х років.


Ще один радянський "модник", втім, можливо виготовлений вже після розпаду СРСР. Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтар з оригінальним підвішуванням, частіше зустрічається у парках. Фото Юрія Назарчука ©.


Поки що єдине відоме місце, де ці ліхтарі використовуються в якості власне вуличного освітлення, вулиця Соціалістична.



"супер-танк", чи "супер-гроб". Часто встановлювався на автостоянках та кордодромах. Діючий поки що не знайдено. Фото Юрія Назарчука ©.


"Важка техніка" з Болгарії

Ліхтарі "Светліна" з Болгарії (у Київ прийшли не пізніше 1978 року) вражають своїми розмірами і брутальністю. Ми для себе ці ліхтарі прозвали "тип Клюб", з місця їх першого виявлення (біля клубу в одному селі). Чомусь особливо багато їх було встановлено на Подолі, Плоському та частково Куренівці.

На вул. Кирилівській, раніше уся вулиця освітлювалася цими ліхтарями, але тепер більшість з них замінені на нові моделі.

Ці ліхтарі не тільки великі, а й важкі

Фото Юрія Назарчука ©.


Фото Юрія Назарчука ©.


Ліхтар "типу Клюб" крупним планом, і ще з цілим плафоном. Фото Юрія Назарчука ©.


Незвично було побачити ліхтар "типу Клюб" у дворовому виконанні, та ще й на 4 світильники, те ща й з цілим склом! Двори вулиці Іскрівської.

Епоха ламп ДНаТ

Наприкінці 80-х років розпочався перехід від ламп ДРЛ до більш економічних ламп ДНаТ жовтогарячого спектру світла. Ці лампи несумісні з лампами ДРЛ, тому при переході на лампи ДНаТ доводилося замінювати світильники.

Такі типи ліхтарів встановлювалися у 1990-х роках:

Цей тип ліхтарів у різних варіаціях є наймасовішим, у 1990-і роки їх встановлювали по всьому місту. Сучасні підвісні ліхтарі, зокрема, також є різновидом цієї моделі. Вул. Велика Васильківська, Либідська площа.


Фото Юрія Назарчука ©.



На Михайлівській площі можна побачити унікальні ліхтарі цієї моделі - на 3 світильники...


... і на 8 світильників!Такого у місті більше немає ніде.


Фото з серії "буває й таке" - рідкісний випадок, коли з невідомих причин поруч із ліхтарем під ДНаТ уже в наш час було встановлено старий світильник під ДРЛ, вулиця Авіаконтсруктора Антонова.



Ліхтарі початку 90-х років. Зокрема, до 2012 року такі ліхтарі стояли на вул. Великій Васильківській, зараз замість них встановлені інші ліхтарі. Ці ліхтарі ще можна зустріти у різних частинах міста.


Вулиця Миропільська. Різні типи ліхтарів 90-х років.


Повітрофлотський пр-т. 2012 року замінені діодними ліхтарями (про них дещо згодом).


Вулиця Межигірська


Вулиця Івана Дубового


У невеликій кількості у 90-х роках були встановлені такі ліхатрі, вулиця Бориса Грінченка.

В другій половині 90-х років по вулицях і дворах прокотилася "хвиля" ліхтарів з пластиковими плафонами, що були зроблені з неякісного пластику. Цей пластик швидко деградував, втрачаючи прозорість.


Фото Юрія Назарчука ©.


Плафон крупним планом. Фото Юрія Назарчука ©.


Лампи ДНаТ у цих плафонах світили менш яскраво та більш жовто. Фото Юрія Назарчука ©.

Кронштейни "омельки"

Найбільш поширеним кронштейном для кріплення вуличних ліхтарів з другої половини 90-х на десятиліття стали "омельки", названі нами на честь колишнього міського голови Омельченка, за правління якого ці кронштейни і почали масово встановлювати на міських вулицях.




Вулиця Алма-Атинська


Подвійні "омельки" варіанту початку 2000-х років. Вулиця Солом'янська.



Подвійна "омелька" на старому стовпі. Під ліхтарем висить стара сирена системи оповіщення населення та кронштейн для тролейбусної лінії святкового транспаранту. Фото Юрія Назарчука ©.


Ще подвійна "омелька", цього разу на новому металевому стовпі. Червонозоряний пр-т.


Малі світилньики на кронштейнах "омельки", такі світильники найчастіше використовуються в якості дворового освітлення, але іноді і освітлюють вулиці, вулиця Преображенська.


Одиночна "омелька" на старому стовпі, Нова Дарниця.


"омелька" з ліхтарем небесного світла :) Фото Юрія Назарчука ©.


Біля Південного вокзалу є і такі нетипові ліхтарі, встановлені 2001 року при спорудженні вокзалу та облаштуванні площі.


Інше сучасне



Багато таких ліхтарів використовуються для освітлення вулиць із малоповерховою забудовою. А от підпірка кронштейну ліхтаря є нетиповою для Києва. Існують також варіанти на два світильники для більших вулиць. Вулиця Каменярів.


2-світильниковий варіант ліхтарів, також на нестандартних кронштейнах, вул. Велика Васильківська.


Зустрічається і такий тип ліхтарів на малому кронштейні. Нова Дарниця.


Світильники STRUM S 100S, вулиця Локомотивна

Світильники STRUM S 100S, вулиця Локомотивна


Крупним планом. Фото Юрія Назарчука ©.


Модель ліхтарів Galad ЖКУ 21 масово застосовується у багатьох містах України - як великих, так і малих. У Києві ж поки що він майже не зустрічається. Тритоіря школи № 115, вулиця Василя Липківського.


Вже у 2000-і роки на вулиці Великій Васильківській було встановлено такі нестандартні ліхтарі. Можливо, ідея була у тому, щоб візуально "продовжити" лінію естетично гарних ліхтарів Хрещатика.

Діодні ліхтарі

Цей тип ліхтарів є зовсім новим для Києва. У рамках підготовки до ЄВРО-2012 на площі біля Південного вокзалу, вздовж Повітрофлотського проспекту та на Севастопольській площі було встановлено діодні ліхтарі. Поки що масового поширення ці ліхтарі не набули.


Стовпи та кронштейни ті ж, що і були, а ліхтарі вже зовісім інші, Повітрофлотський проспект.



Діодний ліхтар крупним планом


Варто виокремити ще один різновид вуличних ліхтарів - ліхтарі на розтажках.

Так історично склалося, що на багатьох вулиць у центральній частині міста (Бульварно-Кудрявська, Пушкінська, Стрілецька, Рейтарська, Чапаєва та інші) немає стовпів, тому усі світильники кріпляться на дроти та поперечні розтяжки.


На початку 1980-х років (не пізніше 1981 року) замість більш старих моделей було встановлено спеціальну підвісну модифікацію ліхтарів VEB Leuchtenbau Leipzig. На більш ніж 2 десятиліття цей тип ліхтарів став основним. Однак у 2000-і роки, у зв'язку із масовим переходом з ламп ДРЛ до ламп ДНаТ, переважну більшість цих ліхтарів було замінено новими моделями під ДНаТи (тому сьогодні вуличний варіант існує у одиничних екземплярах - 6 світильників збереглося на бульварній частині вулиці Бульварно-Кудрявської, 1 - на вулиці Артема). Також використовувалися як нічне освітлення під шляхопроводами (подекуди ще збереглися). Вул. Бульварно-Кудрявська.


Ліхтар крупним планом


Поряд із масовою моделлю VEB Leuchtenbau Leipzig, існували також підвісні ліхтарі Ambasador Elektrosvit. Причина їх зникнення - та ж сама, що і у попередньої моделі). Приблизно до 2010 року ці ліхтарі освітлювали Чеховський провулок.


Якимось дивом 4 ліхтарі цієї моделі заціліли у зовсім несподіваному місці - на вулиці Володимирській. Схоже, це останні "представники" моделі у місті.


Підвісні ліхтарі невідомої моделі до 2012 року освітлювали вулицю Саксаганського.


Сьогодні цей тип ліхтарів застососовується на більшості вулиць з підвісним освітленням. Вулиця Пушкінська.


Подекуди використовується і такий тип ліхтарів, Чеховський провулок.


Ще одна модель сучасних підвісних ліхтарів, поки що зафіксована лише тут. Вулиця Стрілецька


Ліхтарі крупним планом

Старовинні католицькі храми Києва та Київщини
oleksa_kyivsky
Початково у мене чомусь не було думки зробити допис, присвячений католицьким храмам нашого краю, подібний допису про дерев'яні храми Києва та Київщинми.

Коли я почав наповнювати галерею храмів Києва, Богдан Березянський (за ідею я йому щиро вдячний!) написав: "А чи планує пан робити фотоогляд католицьких храмів та монастирів?". Тож ідею було взято на озброєння і за день - втілено.

Звісно, кількість католицьких храмівCollapse )

Бабин Яр і Хрещатик
oleksa_kyivsky
Допис було підготовано для видання "Журнал за 24 години" і присвячено 70-річчю трагедії Бабиного Яру та знищення Хрещатика

У п’ятницю, 23 вересня 2011 р., на розі вулиць Прорізна та Хрещатик о 19:00 почнеться акція, приурочена руйнуванням центральної вулиці міста у 1941 р. Про подію розказуватимуть історики та показиватимуть фільм, також відбудеться фотовиставка і запалення свічок пам’яті. Акцію завершить хода до київської адміністрації з вимогою освітити у навчальних та інформаційних програмах підрив Хрещатика та Успенського собору Києво-Печерської лаври, встановити пам’ятний меморіал загиблим від злочинів тоталітарного режиму, прибрати імена учасників підриву Хрещатика з назв столичних вулиць.

-------------------------------------------------

24 вересня 1941 р. Потужні вибухи на ХрещатикуCollapse ).

Мої подорожі
oleksa_kyivsky
Активно цікавитися рідним краєм, пам'ятками, храмами, замками, фортецями і т.д. нашої рідної України я почав відносно нещодавно-у 2007 році, хоча окремі "виїзди" бували у мене і доти. Наразі можна говорити про гарне "покриття" північної та частково центральної України, а також Криму, Тернопілля та Закарпаття. В цілому невідвіданими поки що є 3 області і відповідно-3 обласні центри.

Нижче наведу список відвіданих міст, селищ міського типу та сілCollapse )

Тролейбусні вулиці Києва
oleksa_kyivsky
Київська тролейбусна мережа, відкрита 5 листопада 1935 року, є найстарішою та найбільшою в Україні.
Починаючись із 1 маршруту, мережа за майже 80 років розрослася майже по всьому місту. Деякий старих ліній сьогодні вже немає... Мета цього допису - згадати усі вулиці міста, яким ходить або колись ходили "рогаті"


Тролейбусні вулиці КиєваCollapse )

Київський трамвай-другий у Європі?
oleksa_kyivsky
Це твердження міцно увійшло в усі енциклопедії і у кожному новому виданні можна прочитати, що "Київський трамвай-перший у Російський імперії та другий у Європі..."

Щодо першого твердження - то тут сумнівів немає жодних. А от щодо другого у Європі...

Факти-річ вперта, каже народна мудрість. Що ж виходить насправді?Collapse ).

?

Log in